Історичні відомості про наш заклад
За згадкою учительки початкових класів Ганни Іванівни Петрової, початкову школу вона знала ще з 1922 року. Вона була розташована по вулиці Халтуріна в 4-х кімнатах, там же жили і вчителі. У 1924 році директором школи був Федоренко Михайло Іванович. Обставини були домашні. Педагогічні ради проводились у директора вдома за чашкою чаю. Опалення приміщень було поганим, але електрика була. У класах – понад 50 учнів (4 класи), підручників обмаль. Один давали на трьох учнів, які жили на одній вулиці. Ходили на міський смітник збирати шматки паперу для чернеток.
Але йшли роки. У тридцятих набирає розмах індустріалізація країни. Потреба у грамотних кадрах зростала, тому до старого будинку початкової школи прибудовується ще шість класів. Початкова школа перетворюється в семирічну. Семирічною вона працювала до 1950 року.
Випускники нашої семирічки продовжували навчання в середніх школах №1, 2, вступали до технологічного технікуму, вливалися до трудових колективів наших підприємств: заводу ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та виробничого об'єднання «Десна».
До Великої Вітчизняної війни вся молодь селища Куйбишева навчалась у семирічній школі. Під час Великої Вітчизняної війни випускники школи воювали в рядах Збройних Сил СРСР, працювали на оборонних заводах. Тримав оборону блокованого фашистськими загарбниками Ленінграда Григорій Калістратович Форостенко, який там і загинув. На літаку громив німецько-фашистських загарбників капітан Ляшенко Анатолій Андрійович, його брат Борис Андрійович був партизаном. З далекобійних гармат нищив ворога Іванченко Михайло Трохимович. По вулиці Халтуріна в сім'ї Черкай Івана і Олександри виховано трьох синів: Віктора, Володимира, Василя і дочку Ліду. Усі закінчили школу № 4. У роки війни — на фронті батько і сини загинули. З 1940 по 1945 рік вчителька Михелева О. М. працювала у військових частинах викладачем, начальником зв’язку і нагороджена медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”
Нелегкі були роки для країни після Великої Вітчизняної війни. Країна в розрусі, голодно в сім'ях, холодно в школі. І все ж необхідно було рухатись уперед. На виробництвах не вистачало кадрів, багато дітей залишилось без батьків. У шкільних приміщеннях замерзало чорнило. А дітей треба було вчити, готуючи їх до трудової діяльності.
З 1945 р. директором школи була Ольга Михайлівна Михелева. Ольга Михайлівна методично і практично уміла організувати ефективну роботу учнів класу. Кожний її урок був відкритим для всіх членів колективу школи. Проводила Ольга Михайлівна і офіційні відкриті уроки. Але крім цього, О.М. Михелева була ще й доброю людиною. Вона багато робила для вчителів, підтримувала їх в облаштуванні побуту. Одним допомагала одержати житло через міськвиконком, іншим — прибудувати квартиру до учительського будинку, отримати кошти.
Довгий час у школі велось навчання українською мовою, а у вузах і технікумах викладали російською. На заводі з’явилось багато спеціалістів з Росії та інших республік. Виникла потреба відкрити класи, де викладання велось російською мовою.
1950 рік - семирічна школа № 4 за рішенням міськради стала середньою школою. Керівництво заводу та міська влада, турбуючись про майбутнє, віддають нову споруду по вулиці Куйбишева 30, яку спочатку планували під пожежну частину, школі. Як і інші школи країни, вона мала велике значення для підвищення освіти населення не тільки Куйбишевського мікрорайону, але й навколишніх сіл: Миронівки, Крупця, Шкірманівки і Паліївки. Тут вистачало місця усім , хто бажав одержати освіту і виховання.
У 1953 році середня школа № 4 зробила свій перший випуск юнаків та дівчат з десятого класу. Другий випуск характеризується тим, що було два класи, близько 60 учнів. З цього випуску школа № 4 починає рахувати медалі — найвища нагорода учнів.
Після виходу О.М.Михелевої на пенсію керувати школою № 4 було призначено Грохольського Євгена Миколайовича, який 31 рік якісно, добросовісно працював на цій посаді.
У ті роки учні навчались у дві зміни. Кількість дітей постійно збільшувалась, тому в 1975 році міська влада вирішує збудувати приміщення нової школи. За кошти заводу було побудовано новий корпус, що дало змогу навчати учнів в одну зміну (директор заводу Гнівуш Б. П.).
1980 рік - реформа школи. Ця реформа стосувалася створення у школі спеціалізованих класів з поглибленим вивченням математики. Викладала математику в цих класах учитель-методист Валентина Миколаївна Морозова, великий майстер своєї справи.
У 1986 році був поставлений своєрідний рекорд — 23 випускники вступили у вищі навчальні заклади країни. На честь 40-річчя рідної школи випускники 1990 року цей рекорд перекрили майже в двічі. 43 з них стали студентами вузів країни.
1990 рік – школі, як середній, 40. За 40 років зі стін школи вийшли в бурхливе життя понад 3 тисячі юнаків та дівчат, з яких 31 мають золоту та 48 срібну медалі.
З 1999 року директором школи працює Редман Людмила Миколаївна.
У 1999 році впроваджено комплексну програму розвитку дітей “Росток ".
У 2003 році створено профільні фізико-математичні класи. 90% випускників цих класів успішно складають конкурсні іспити з математики на бюджетну форму навчання.
Гордістю школи є спортивні класи, які були створені ще у середині 90-х років. Основним напрямком спортивних класів було обрано командні ігри: гандбол – для дівчат, футбол – для хлопців.
В школі створено три музеї - літературно-художній, музей “Світлиця” та музей Пам'яті.
