Історія закладу

    Історичні відомості про наш заклад

     За згадкою учительки початкових класів Ганни Іванівни Петрової, початкову школу вона знала ще з 1922 року. Вона була розташована по вулиці Халтуріна в 4-х кімнатах, там же жили і вчителі. У 1924 році ди­ректором школи був Федоренко Михайло Іванович. Обста­вини були домашні.  Пед­агогічні ради проводились у директо­ра  вдома  за  чашкою  чаю. Опалення приміщень було поганим, але електрика була. У класах – понад 50 учнів (4 класи), підручників обмаль. Один давали на трьох учнів, які жили на одній вулиці. Ходили на міський смітник збирати шматки паперу для чернеток.

      Але йшли роки. У три­дцятих набирає розмах індуст­ріалізація країни. Потреба у  грамотних кадрах зростала, тому до старого будинку початко­вої школи прибудовується ще шість класів. Початко­ва школа перетворюється в семирічну. Семирічною вона працювала до 1950 року.  

        Випускники нашої семи­річки продовжували нав­чання в середніх школах №1, 2, вступали до тех­нологічного технікуму, вливалися до трудових колективів наших підпри­ємств: заводу ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціа­лістичної революції та ви­робничого об'єднання «Де­сна».

        До Великої Вітчизняної війни вся молодь селища Куйбишева навчалась у семирічній школі. Під час Великої Вітчиз­няної війни випускники школи воювали в рядах Збройних Сил СРСР, пра­цювали на оборонних за­водах. Тримав оборону блокованого фашистськими за­гарбниками Ленінграда Григорій Калістратович Форостенко, який там і за­гинув.  На літаку громив німецько-фашистських за­гарбників капітан Ляшенко Анатолій Андрійович, його брат Борис Андрійович був партизаном.  З далеко­бійних гармат нищив ворога   Іванченко Михайло Трохимович. По вулиці Халтуріна в сім'ї Черкай Івана і Олек­сандри виховано трьох синів: Віктора, Володимира, Ва­силя і дочку Ліду. Усі за­кінчили школу № 4. У роки війни — на фронті батько і сини загинули. З 1940 по 1945 рік  вчителька Михелева О. М. працювала у військових частинах викладачем, начальником зв’язку і нагороджена медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”   

        Нелегкі були роки для країни після Великої Віт­чизняної війни. Країна в розрусі, голодно в сім'ях, холодно в школі. І все ж необхідно було рухатись уперед. На виробництвах не вистачало кадрів,  багато дітей залишилось без бать­ків. У шкільних приміщен­нях замерзало чорнило. А дітей треба було вчити, готуючи їх до трудової діяльності.

        З 1945 р. директором школи була Ольга Михайлівна Михелева.  Ольга Михайлівна методично і практично уміла організувати ефек­тивну роботу учнів класу. Кожний її урок був відкритим для всіх членів колективу школи. Про­водила Ольга Михайлівна і офіційні відкриті уроки. Але крім цього, О.М. Михелева була ще й доброю люди­ною. Вона багато робила для вчителів, підтримувала їх в облаштуванні побуту. Одним допомагала одер­жати житло через міськвиконком, іншим — прибудувати квартиру до учи­тельського будинку, отримати кошти.

     Довгий час у школі ве­лось навчання україн­ською мовою, а у вузах і тех­нікумах викладали ро­сійською. На заводі з’явилось багато спеціалістів з Росії та  інших республік. Виникла потреба відкрити класи, де викладання ве­лось російською мовою.  

        1950 рік - се­мирічна школа № 4 за рі­шенням міськради стала середньою шко­лою. Керівництво заводу та міська влада, турбуючись про майбутнє,  віддають нову споруду по вулиці Куйбишева 30, яку спочатку планували під пожежну частину,  школі.  Як і інші школи краї­ни, вона мала велике значення для  підвищення освіти населення не тільки Куйбишевського мікрорайону, але й навколишніх сіл: Миронівки, Крупця, Шкірманівки і Паліївки.  Тут вистачало місця усім , хто бажав одержа­ти освіту і виховання.

        У 1953 році середня школа № 4 зробила свій перший випуск юнаків та дівчат з десятого класу. Другий випуск характе­ризується тим, що було два класи, близь­ко 60 учнів. З цього ви­пуску школа № 4 починає рахувати медалі — найвища нагорода учнів.  

        Після виходу О.М.Михелевої на пен­сію керувати школою № 4 було призна­чено Грохольського Євгена Миколайовича, який 31 рік якісно, добросовісно працював на цій посаді.

    У ті роки учні навчались у дві зміни. Кількість дітей постійно  збільшувалась, тому в 1975 році  міська влада вирішує збудувати приміщення нової школи. За кошти заводу було побудовано но­вий корпус, що да­ло змогу навчати учнів в одну зміну (директор заводу Гнівуш Б. П.).

        1980 рік - реформа школи. Ця ре­форма стосувалася створен­ня у школі спеціалізованих класів з поглибленим вивченням математики.  Викладала математику в  цих  класах учитель-методист Ва­лентина Миколаївна Мо­розова, великий майстер своєї справи.

     У  1986 році був по­ставлений   своєрідний   ре­корд — 23 випускники в­ступили у вищі навчальні за­клади   країни.  На честь 40-річчя рідної школи випускники 1990 року цей рекорд пе­рекрили майже в двічі. 43 з них стали студен­тами вузів країни. 

        1990 рік – школі, як середній, 40. За 40 років зі стін шко­ли вийшли в бурхливе жит­тя понад 3 тисячі юнаків та дівчат, з яких 31 мають золоту та 48 срібну медалі.

          З 1999 року директором школи працює Редман Людмила Миколаївна.

    У 1999 році впроваджено комплексну програму розвитку дітей “Росток ".

    У 2003 році  створено профільні фізико-математичні класи.  90% випускників цих класів успішно складають конкурсні іспити з математики на бюджетну форму навчання. 

        Гордістю школи є спортивні класи, які були створені ще у середині 90-х років. Основним напрямком спортивних класів було обрано командні ігри: гандбол – для дівчат, футбол – для хлопців.

    В школі створено три музеї - літературно-художній, музей “Світлиця” та музей Пам'яті. 

     

    КОРИСНІПОСИЛАННЯ

    ЗНАЙТИНАС

    © 2019 . Всі права захищено. Розроблено веб-студією "Sigma"